 |
|
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
В ПОИСКАХ ПРИКЛЮЧЕНИЙ Говорят, что Христофор Колумб, открывший Америку в общем-то «по случайности», до конца жизни убеждал всех, что доплыл-таки до Индии. Даже когда появились неоспоримые доказательства того, что речь идет о новом континенте, он по-прежнему стоял на своем. Славе первооткрывателя-любителя великий генуэзец предпочитал репутацию штурмана-профессионала. Украинские политики тоже не любят признавать свои ошибки. Даже если просчеты выглядят очевидными, они, как правило, настаивают, что идут верным курсом. Когда отечественным оппозиционерам в ноябре прошлого года «на пальцах» объясняли, что голосование за новый закон о выборах это и тактическая, и стратегическая ошибка, они даже обижались и рассказывали — ни больше, ни меньше — о «победе над режимом». Хотя слово «победа» уже тогда откровенно резало слух. Ведь накануне голосования те же бютовцы с «Фронтом змін» критиковали закон на чем свет стоит, а после даже западные дипломаты вынуждены были развести руками, мол, если и эти «за», то нам какой резон возражать. Впрочем, и само предположение, что власть, имея твердое большинство в парламенте, согласится хоть в чем-то ограничить свои аппетиты (причем только ради компромисса с оппонентами) выглядело… как бы это сказать помягче… несколько самонадеянно. По меньшей мере, по отношению к ЭТОЙ власти. Но оппозиционные штурманы делали вид, что ветер дует в их паруса. ( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
ПЛОХИЕ ПРИМЕТЫ Субботний съезд Партии регионов будет тринадцатым по счету в истории нынешней партии власти. Украинские политики не настолько суеверны, чтобы пропускать «несчастливые» числа. Чертова дюжина в нумерации съезда может даже считаться вполне позитивным знаком и свидетельствовать о долголетии организации — многие отечественные партии за это время успели бы исчезнуть без следа, а ПР, как видим, живет, здравствует и уходить из власти не собирается. И все же не покидает ощущение, что бело-синие пытаются провести съезд максимально быстро, будто скороговоркой, торопясь поскорее оформить слияние с «Сильной Украиной» — и разойтись. И хотя в стране, судя по обилию билбордов, потоку джинсы в новостях и массовой раздаче пайков пенсионерам, уже вовсю идет предвыборная кампания, регионалы, тем не менее, делают вид, что их тринадцатый съезд к выборам ну абсолютно никакого отношения не имеет. ( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |







 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
ПОЛЮСА СВОБОДЫ В этом действительно есть некая ирония судьбы. Казалось бы, трудно найти столь непохожих друг на друга людей, как Вацлав Гавел и Ким Чен Ир. И еще недавно сложно было бы представить даже повод для того, чтобы просто упомянуть эти имена вместе, в одном тексте. Но сообщения об их смерти облетели мир практически одновременно, и журналисты волей-неволей вынуждены были писать некрологи в стиле «сравнительных жизнеописаний». Обнаружив, несколько неожиданно даже для самих себя, что жившие на противоположных сторонах планеты чех и кореец, возможно, именно в силу своей несхожести представляют на самом деле два полюса современной политики и новейшей истории. Истории, лейтмотивом которой — какими бы важными для нас ни представлялись события после 1991 года — до сих пор остается крах мировой коммунистической системы. Гавел был одним из тех, кто эту систему сокрушил, Ким — одним из немногих, кто пытался коммунизм законсервировать — пусть в виде осколка, в рамках одного, «отдельно взятого» государства. Не удивительно, что Гавел, едва придя к власти, объявил, что его государство отказывается от военной промышленности (довольно мощной, к слову сказать, даже в европейских масштабах), а Ким до последних дней пугал соседей — далеких и близких — ядерной программой. ( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |


 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
ВИЛА ПРОТИ ГРАБЕЛЬ "Колективним організатором" назвав колись свою газету ватажок більшовиків, який одним з перших намацав рецепт успіху у "масовій політиці". Рецепт діє і зараз. Хіба що в якості "організаторів" виступають електронні ЗМІ. Але ж на початку 20 сторіччя інших засобів масової інформації, окрім газет, насправді не було. Та й невідомо, чи зміг би картавий голос Леніна мобілізувати прихильників так само, як друковане слово. А ось перемога Гітлера у 30-х, стверджують деякі дослідники, - була водночас і перемогою радіо. Для телебачення фюрер, мовляв, був не надто телегенічним. Лише з часів славнозвісних дебатів Ніксона і Кеннеді в медіа-світі (і в реальному світі, відповідно, також) запанувала "картинка"…
( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
ТЮРЕМНАЯ БАЛЛАДА Когда восставшие парижане в 1789 году захватили Бастилию и торжественно выпустили из нее «всех заключенных», оказалось что узников режима в ней было всего пятеро — один убийца и четыре фальшивомонетчика. Еще двое оказались сумасшедшими. Но в памяти потомков именно Бастилия стала мрачным символом тирании, а ее разрушение — символом освобождения не только Парижа, но и всей Франции. Образ заточенного в мрачном замке борца за свободы вдохновлял не одно поколение революционеров, и постепенно сложилось убеждение: для того чтобы стать народным лидером, политику непременно нужно отсидеть. Хотя бы несколько лет. В крайнем случае — месяцев.И не только лидером, кстати. В двадцатом веке немало было и руководителей государств, прошедших тюремные «университеты». Иосиф Сталин и Юзеф Пилсудский, Адольф Гитлер и Джавахарлал Неру, Хо Ши Мин и Вацлав Гавел, Лех Валенса и Нельсон Мандела… ( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
МОРАЛЬНИЙ КОДЕКС ЕКСГІБІЦІОНІСТА Людина може безупинно спостерігати за трьома речами – як горить вогонь, як тече вода і як працює інший. Зазвичай ця майже народна мудрість не уточнює, що задоволення від спостереження буде все ж неповним, якщо позбавити спостерігача головного - можливості робити тому, за ким він спостерігає, цінні зауваження і рекомендації. Бо й справді, хто може краще знати, як треба працювати, аніж той, хто бачить весь процес з боку і має час та натхнення відшукати усі недоліки і недолугості, на які працюючий може просто не звернути уваги. Надзвичайно пощастило в цьому сенсі тим, хто працює на очах широкої публіки, - футболістам, наприклад, або журналістам. Бо порадників в них і справді мільйони. До того ж порадників щиро переконаних у своїй правоті і своєму моральному праві рекомендувати – адже саме для вболівальників грають у футбол, а для глядачів з читачами готують новини. А клієнт, як відомо, завжди правий. ( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |


 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
БЕЗ ТАБУ Якщо жорстким вироком Юлії Тимошенко, що повністю задовольнив вимоги позивача (не така вже поширена практика у процесах з політичним підтекстом), нинішня українська влада вирішила перевірити сусідів на «вошивість», то іспит пройшов вдало. І росіяни, і європейці за лічені години підтвердили – їхні попередження офіційному Києву залишаються в силі. Підсумок своєрідній «перекличці» підвів особисто Віктор Янукович, який оголосив, що «крапку поки не поставлено» і «все ще може змінити апеляційний суд». Дехто з опозиціонерів на радощах поквапився оголосити, що «залізний господар» позадкував. Проте заява президента більше нагадувала оголошення відкритих торгів. І рішення апеляційного суду насправді є в них лише першим лотом. Якщо ставки будуть підвищувати нинішніми темпами – на Банковій можуть взагалі пропустити «апеляційний» раунд і підтвердити вердикт Печерського суду. З розрахунку зірвати банк, коли торгуватися почнуть не за перегляд вироку, а за помилування (чи амністію) екс-прем’єра. Власне, тоді можна буде припинити гру в «найнезалежніший в світі суд». Врешті решт, право милувати засуджених є частиною конституційних повноважень президента, застосовувати яке він може цілком на власний розсуд.( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
Forza, Європо!!
Днями італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі вкотре збурив італійську публіку і потішив читачів жовтої преси, пожартувавши на з’їзді власної партії. Мовляв, з падінням рейтингів треба щось робити, тож варто подумати над новим брендом політичної сили. Перейменувати, скажімо, колишню Forza Italia («Вперед, Італіє») на… Forza gnocca. Перекласти запропоноване словосполучення з італійської важко з огляду на надто вже брутальний зміст. Якщо триматися в межах пристойності, вийде щось на зразок «Давай, шльондро». Тут навіть ті, хто звик до витівок Берлусконі, не стримували слів… Але старий ловелас мав ці прокльони глибоко в носі. Бо сам він в прем’єри більше не збирається. Тож загравати перед виборцями і пресою йому вже не треба. А його партії, тій самій яку він жартома запропонував перейменувати, переконують експерти, і так перемога на виборах не світить. Тож знущатися над «поважною публікою» можна досхочу.( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
ТЕСНЫЙ ВЫБОР Виктор Янукович, похоже, решил посрамить скептиков и недоброжелателей, успевших похоронить украинский парламентаризм и объявивших нынешнюю Верховную Раду «машиной для штампования заранее подготовленных решений». На встрече со спикером и лидерами фракций во вторник он смилостивился и, как сообщила с присущей ей прямотой президентская пресс-служба, неожиданно «принял предложение» Владимира Литвина о том, что правила будущей избирательной гонки депутаты могут доработать и даже принять (!) сами. Казалось бы, что ж в этом удивительного? Парламентариев в большинстве стран мира избирают именно для того, чтобы они принимали законы. Если бы не категоричность украинского министра юстиции (тоже, кстати, присутствовашего на встрече со спикером), уверявшего накануне, что на рассмотрение парламента будут вынесены исключительно предложения президента. И поведение самих нардепов, как раз во вторник дружно заваливших целую дюжину законопроектов о выборах, подготовленных их коллегами-парламентариями.( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |

 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
«Темники» для справжніх патріотів «Ви що не знаєте, що в однобортному ніхто не воює! Неподобство! Війна на порозі, а ми не готові!» - слова горінського герцога миттєво виринають з пам’яті, коли читаєш розпачливі статті вітчизняних медіаекспертів, присвячені стратегіям інформаційної війни, що на їхню думку, знову спалахнула між Україною і Росією. Вікторія Сюмар навіть встигла оголосити, що нинішня українська влада вже «приречена на поразку», бо офіційному Києву, впевнена виконавчий директор Інституту масової інформації, «нічого протиставити добре вишколеній російській пропагандистській машині». Звичайно, в цьому можна побачити і прояв зловтіхи – на кшталт гоголівського «що синку, допомогли тобі твої ляхи?» - мовляв, ми ж попереджали, що Путіну з Медведєвим вірити не можна, а ви нас не дослухалися. Але перемоги «кремлівського тандему» більшість експертів і справді не бажає. Тому навіть нелюбій владі намагаються дати практичні поради – хай і «контра спем сперо». ( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |


 |
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |
 Напередодні цьогорічного ювілею незалежності кореспондент П'ятого каналу розпитував мене, якою була журналістика двадцять років тому… І я згадав травень 91-го. Коли побачив свою першу статтю – написану у співавторстві – у кольоровому часописі (тоді таких майже не було), та ще й не українському. А потім пригадав своє здивування, коли невдовзі побачив «свої» слова, над якими думав, кілька разів переставляв, сподіваючись точніше висловити свою думку, перекреслював і писав знову… у іншому виданні. Вітчизняному. Яке називалося, якщо не помиляюся, «Комуніст України». Офіційне видання КПУ теж вирішило проаналізувати процеси створення нових політичних партій. «Розвідку», сповнену «незалапкованих» цитат із нашої статті, написав доцент на прізвище Литвин. Порадившись із співавтором, ми вирішили, що присоромлювати комуністичного «дослідника» - марна справа, і може навіть добре, щоб хоча б з його статті деякі читачі дізнаються про існування нових політичних утворень, які тоді більше нагадували «гуртки за інтересами». А ще подумалося, що може цей «публіцист» просто не знає про правила гарного тону, і це його перша помилка, яка їм навчить. «Один раз – не копіпаст», як сказали б зараз. Але двадцять років тому ми і слів таких не знали... ( Read more... )
|
 |
 |
 |
 |
|
 |
 |



|
 |